пʼятницю, 26 травня 2017 р.

Мамо рідна, хай святиться ім'я твоє

В останній місяць весни, у травні, коли земля вкривається травами і квітами, коли стоять прекрасні дні і літо стукає у двері, Україна відзначає дуже світле та красиве  свято – День Матері.  
Мама… Рідна і прекрасна, оспівана поетами,  увічнена художниками. В усіх народів, в усі віки, жінка – матір була уособленням святості, ніжності і любові. Її  мудрість  поважали  в сім’ї, прислухалися до порад, в яких  знаходили   спокій  і надію…
У житті кожного з нас мама займає особливе місце. Перше, що ми бачимо з’явившись на світ – це мамині ласкаві  очі, чуємо – мамин лагідний голос. Слово, яке вперше вимовляємо – мама…  Де б не були і щоб не робили, куди б не закинула нас доля і що б з нами не трапилося, ми знаємо, що материнське серце все відчуває, про все знає. Ми впевнені, що мама завжди поспішить нам на поміч, незважаючи на те,  скільки нам років – три чи тридцять. Немає в цілому світі святішої і кращої «професії», ніж материнство. У цей день, дорогі і рідні  мами, прийміть наші найщиріші вітання зі святом. Бажаємо вам щастя, здоров’я, родинного тепла, любові та справжнього людського щастя. 

четвер, 25 травня 2017 р.

Чорнобильський вітер по душах мете...

Лунає дзвін. Тривогою та болем напо­внені наші серця. Болем за нашу землю, яку зрошують смертонос­ні кислотні дощі, за отруєні хі­мічними відходами ріки, за небо з озоновими дірами, за вирубані ліси. Тривогою — за майбутнє життя.
Стогне дзвін. Та найгіркішими нотами звучать у ньому голоси Чорнобиля, ка­тастрофи, яка ніколи не зітреть­ся з людської історії, не згасне у віках.

Так, Чорнобильська катастрофа лишила слід не лише в життях, а й в серцях українців. Найбільша техногенна катастрофа, що відбулась на території України, знайшла своє місце і в літературі. В районній бібліотеці для дітей було підготовлено тематичний огляд літератури "Чорнобильський вітер по душах мете...", яка не залишила байдужими наших користувачів.




Христос Воскрес, моя дитино!

Ми довго чекали Великодня. Дивились на іній - уявляли білий вишневий цвіт.
Вербної неділі принесли з церкви освячену лозу. Хльоскали нею тата, маму, братиків, сестричок — так проганяли зиму, приказуючи: «Не я б'ю, лоза б'є... тиждень — Великдень, Недалечко червоне яєчко!». Чекали Великодня...
От урочисто у церкві задзвонили дзвони. Зійшло веселе весняне сонечко і сповістило рясним промінням: «Христос воскрес!». Надворі розтала крига. З'явилася зелена травиця й тихо шелестить: «Христос воскрес!».
Вмиваймось, милі хлопчики й дівчатка, і притуляймо до щічок червоне яєчко, щоб завжди бути гарними. Перехрестімося до ікони, помолімося «Отче наш». І сідаймо до святкового столу, сказавши всім, хто в хаті:
—  Христос воскрес!
Пообідавши, всі виходьмо з хати, хай невидимо увійдуть до неї наші родичі, яких вже немає на білому світі, й теж покуштують великодніх страв.
Винесімо худібці та птиці крихіт свяченої Паски і прокажімо:
—  Христос воскрес!
Радіймо, що з воскресінням Христа настала весна, і сподіваймося, що вона принесе нам щастя.
Вітаймося з усіма, кого стрінемо, словами: «Христос воскрес!».                     
А як нас привітають, відповідаймо: «Воістину воскрес!». 
(Адрій М'ястківський, оповідання "Великдень").





 





.